На територіях Кривбасу розташовується багато шахт, які давно вже припинили своє функціонування і були закинуті. Однією з таких шахт у Кривому Розі понад сто років і вона має дуже цікаву історію, наповнену абсолютно різними подіями. У цій статті буде викладено історичну хронологію шахти Сергія Колачевського, як вона виглядала сто років тому і як виглядає зараз. Далі на kryvyi-rih.name.
Як виник рудник і хто такий Колачевський?
Сергій Колачевський був лікарем, який на той час проводив свою практику в Одесі. 1883-го року він узяв за дружину Євгенію Розмаринця, яка тоді отримала посаг у вигляді земельної ділянки біля села Веселі Терни. Тоді на це місце були запрошені фахівці гірничої справи, які в результаті пошуків у цьому місці виявили дуже багате родовище руди.
Внаслідок даних результатів пошуків покладів копалин Колачевським було прийнято рішення заснувати власну копальню. Таке рішення на той час було абсолютно раціональним, оскільки на території Кривого Рогу “залізна лихоманка” була у розпалі. Колачевський С. бере для цієї справи кредит у банку під назвою “Дойче Кайзер” залишивши під заставу земельну ділянку та пообіцявши повне забезпечення постачання руди. Але перед тим, як німецький банк мав виділити півтора мільйона марок, вони відправили спеціальну комісію, яка оглянула місце майбутнього видобутку і зробила висновок, що тут у перспективі неможливо буде отримати необхідний прибуток.
Початок видобутку
Роботи у руднику розпочалися восени 1893-го року. Поблизу рудника було розміщено
ціле повноцінне поселення. Там крім будинків була лазня і їдальня, яку періодично використовували і як театр. Також була лікарня. Трохи пізніше селище поповнилося власною електростанцією і сюди було проведено залізницю. Колачевський був першим серед криворізьких промисловців, який купив паровоз спеціально для розробки копальні. Усе це було зроблено Колачевським для робітників та розвитку рудника. Він думав насамперед про своїх працівників. Вони могли отримувати харчування абсолютно безкоштовно від свого роботодавця, а хто відмовлявся від їжі міг отримувати щомісяця по 5 рублів. На той час Колачевський був першим, хто впровадив таке на Криворіжжі. Він створив таке явище, до якого освічений захід прийшов лише 1954-го року, а незалежна Україна почала впроваджувати це явище лише на початку 21-го століття. А це явище називається соціально відповідальний бізнес. Він будував церкви, школи та інші будівлі для криворіжців.
З кожним днем видобуток приносив все більший успіх. Колачевський до кінця свого життя зумів зібрати ціле майно, на той час це було близько тридцяти мільйонів рублів. За заповітом після його смерті більша частина спадщини мала відійти на благодійність, але цього так і не сталося. Тоді родичі покійного Колачевського розпочали судові позови, які дуже сильно затяглися аж до самої революції, після якої вже нікому до спадщини та волі Колачевського не було справи. Приватну власність Колачевського було націоналізовано.
Початок радянської доби
1929-го року на базі старої шахти Колачевського відбулося відкриття нової шахти. Рішення про будівництво нової шахти на місці старої копальні було прийнято радянською владою. За розрахунками нова шахта мала забезпечувати рудою у півтора мільйона тонн рік. Шахта з 1934-го року була названа на честь Серго Орджонікідзе, який на той час очолював промисловість.
Умови роботи у підземних умовах були дуже складними та небезпечними. Поетапно видобуток йшов все глибше і глибше під землю. Вже 1941-го року видобуток проводився на глибині 341-н метр. Але воєнний час не пощадив рудник. Він був зруйнований та затоплений. Лише 1945-го року розпочалися роботи з відновлення шахти. Відновити роботу рудника вдалося просто у найкоротші терміни. У повоєнні роки видобуток здійснювався на великій глибині, яка становила вже 627-м метрів. У 1980-х основною сферою діяльності копальні стає промисел магнетитових кварцитів, після видобутку яких відправляли на ЦГЗК. Але чим ближче ставав розпад радянської епохи, тим сумнішим ставав стан копальні та туманне майбутнє.
Незалежна Україна
Прихід незалежності та кризи 1990-х років повинен був повністю ліквідувати діяльність і так ледь тримаючийся на плаву шахти. Але повна ліквідація, зупинка всіх робіт, затоплення шахт та руйнування прийшло лише 2001-го року. Ситуацію ускладнював той факт, що разом із ліквідацією копальні завершив би свою роботу і ЦГЗК, оскільки він функціонував тільки завдяки копальні. Тому влада мала вжити термінових заходів.
Вклавши купу зусиль та купу грошей роботу копальні вдалося відновити через три роки у 2004-му році. У копальні на той момент залишалися багаті запаси магнетитових кварцитів. Тоді їх видобуток розпочали на глибині 527 метрів. На даний момент у руднику імені Серго Орджонікідзе добувають неокислені магнетитові кварцити і річне виробництво становить 1,6 мільйонів тонн. Номінальна продуктивність рудника може становити 106 мільйонів тонн бідних залізистих кварцитів.
Але стан у якому на сьогоднішній день перебуваэ шахта залишає бажати кращого. Устаткування на шахті з роками модернізувалося, але для працівників така праця стала не менш небезпечною.
Обвалення
У 2010-му році, як звичайно, робітники на руднику мали проводити вибухові роботи. Але цей день став фатальним. Під час проведення вибухових роботи було допущено помилку. Перед вибуховими роботами дослідниками було допущено дуже велику помилку, яка й призвела до обвалу. Дослідники не врахували, що під землею можуть бути великі порожнечі, які в ході проведення вибуху можуть завдати колосального руйнівного ефекту. Як виявилося згодом, в ході вироблення, що здійснювалася в період з 1981-го року по 2001-й рік, утворилися досить значні порожнечі. Що у 2010-му році внаслідок вибуху призвело до обвалу стельової частини камери, усунення гірської породи та внаслідок утворення величезної ями.
У той час, коли у 2010-му році проводили вибух у зоні рудника знаходився транспорт, у якому сидів водій науково-дослідного гірничого інституту, який у свою чергу якраз і розробляв план цього вибуху. Внаслідок обвалу транспорт разом із водієм затягнуло під землю. Водія, на жаль, врятувати не вдалося. Співробітниками інституту на той момент здійснювався контроль за сейсмічною активністю під час проведення підриву.
Через обвал постраждала і наближена інфраструктура, дороги були зруйновані, найближчі будинки залишилися без електрики та газу. Територія обвалу склала практично 16-ть гектарів. Площа обвалу поступово розстилалася. Це відбувається і зараз.
Стан копальні на сьогоднішній день
Обвалення продовжуються до сьогодні. Так, де раніше була земля, що трохи просіла, зараз утворилися справжні воронки. Територія обвалу була огороджена колючим дротом і навіть була під охороною, але незадовго територія стала нічийною і місцеві жителі потроху почали розтягувати огорожі та інші речі, що залишилися на руднику для своїх господарських потреб.
Зараз рудник мало схожий на той котрий був раніше. Він звичайно був зруйнований і до обвалу, але на даний момент його стан ще гірший. Тут можна побачити залишки будівель, льоху-холодильника. Більшу частину копальні просто розікрали.
У зону обвалення потрапили й поховання. Серед цвинтаря є братська могила воїнів. Дані поховання загиблих у боях за звільнення Кривого Рогу були нібито перенесені, але, як виявилося, було проведено ексгумацію лише двох померлих – Симбірцева та Дишинського. А інші могили невідомих воїнів залишились у зоні обвалення.
Заповіт Колачевського
Крім благодійності, Колачевський заповідав частину свого статку на створення училища, в якому діти робітників могли б навчатися безкоштовно. Також у заповіті було зазначено, щоб його поховали на цвинтарі між рудником та селищем поруч зі своєю дружиною.
Наразі половина цвинтаря пішла разом із обвалом і де зараз поховання цієї видатної людини, на жаль, не відомо.
