Скелі МОДРу є дуже улюбленим місцем для відпочинку серед мешканців Кривого Рогу, популярним туристичним маршрутом, а також геологічною пам’яткою природи загальнодержавного значення в Україні. Відпочиваючи в цій місцевості, багато криворіжців навіть не здогадувалися, що їхні предки скелі МОДРу називали зовсім інакше. Далі на kryvyi-rih.name.
Скелі МОДРу – геологічна пам’ятка природи
МОПР це група скель на схилі долини річки Інгулець. Знаходяться вони у Центрально-Міському районі, неподалік парку імені Федора Мершавцева. Також скелі є частиною розрізу Криворізько-Кременчуцької провінції Українського кристалічного щита. Загальна площа МОПРівських скель, а також природних зон навколо складає 500 гектарів. Абсолютна висота скель – 50 метрів. А вік верхнього кордону порід становить майже 2050 мільйонів років.
Скелі набули статусу пам’ятника природи в 1975 році. І отримали назву – абревіатуру МОПР, яка розшифровується як “Міжнародна організація допомоги борцям революції”. По суті, криворізькій пам’ятці природи дали назву на честь комуністичної благодійної організації. Вона була створена в 1922 році за рішенням Комінтерну як комуністичний аналог міжнародної організації Червоний Хрест. Проіснувала вона до 1947 року, але її вирішили увічнити у пам’яті у такий спосіб.
Перш ніж скелі МОПРа отримали своє найменування, що ніяк не пов’язане з їх історією, криворіжці називали кожну гору по-різному.
Як називали скелі МОПРу у 19 столітті криворіжці?
У 21 столітті скелі МОДРу є дуже популярним місцем для відпочинку серед криворіжців. Сюди приходять на пікнік і просто прогулянку, тут займаються скелелазінням, катаються на велосипедах та мотоциклах, влаштовують фотосесії та просто добре проводять час.
Популярне місце було також протягом 20 століття. Сюди часто приходили любителі активного відпочинку життя, зокрема скелелази.
Не менш популярними серед мешканців Кривого Рогу були скелі і в 19 столітті. Тільки називали їх наші предки зовсім інакше. На лівому березі річки Інгулець, неподалік гирла балки Галахової, виходив на поверхню гірський кряж магнітної залізняку. Жителі Кривого Рогу називали цей вихід породи – горою Благодаттю. Далі, трохи вище по долині річки, також на лівому березі Інгульця, біля місця, де річка Саксагань впадає в урочищі Тарапанівка, був ще один вихід на поверхню кряжа магнітної залізної руди. Криворіжці називали її горою Качканар, що означало “вершина, де сідають орли”. А урочище Тарапанівка, зокрема слово “тарапан” у перекладі з татарської, означало місце, де давили виноград для вина. Згодом цю місцевість почали називати Тарапаківкою. Була ще одна гора. Знаходилася вона вище за течією річки Інгулець, як і попередні гори – на лівому березі. У невеликому вигині на поверхню виходив гірський кряж магнітного залізняку. Місцеві жителі називали цю гору Високою. Про це навіть згадувалось у доповненні до угоди Олександра Поля із Криворізьким сільським товариством.
Була на території даного комплексу скель ще одна гора. Її назва, на відміну від інших гір, збереглася в народі до 21 століття. Ця гора знаходиться на правому березі річки Інгулець неподалік Нижньої Антонівки і називається Орлине Гніздо. Так її називали ще за старих часів. Гора абсолютно вертикальна, а висота її сягає 28 метрів. Протягом 20 та 21 століть Орлине Гніздо було одним із найпопулярніших та найулюбленіших місць серед криворізьких скелелазів.
Матеріали статті були підготовлені на основі даних, взятих з історичної групи “Криворізька старовина”.
