У Кривому Розі розташована унікальна пам’ятка природи – старовинна груша, якій близько 250 років. Дерево має висоту понад 10 метрів. Воно є одним із найстаріших плодових дерев у Дніпропетровській області. Старовинна груша є не просто цінною ботанічною пам’яткою, а й унікальним історичним об’єктом. Вона є свідком бурхливих подій, які відбувалися на території сучасного Кривого Рогу протягом останніх двох, а то й трьох століть. Далі на kryvyi-rih.name.
Що за груша?
У серці Кривого Рогу, серед стрімких рік і невгамовних джерел історії, заховалася справжня перлина – стара груша. Це не просто рослина. Вона є живим генеалогічним древом міста. Розгалуження гілок, наче високі родові стовбури, розповідають нам про великі події та прості радощі, які тішили Кривий Ріг з плином часу.
Старовинна груша росте в районі Карнаватка, на території приватного обійстя. Їй, за різними оцінками, близько 250-300 років. Це одна з найстаріших груш в Україні.
Криворізьке дерево має потужний стовбур, обхват якого дорівнює 3,8 метра. Висота груші складає 13 метрів – це приблизно 4 поверхи житлового будинку, адже середня висота одного поверху становить 3 метри. Також стовбур дерева на висоті одного метру розділяється натроє. В цих розгалуженнях є невеликі дупла, де в різні часи селилися сови та дятли. До того ж дерево все ще добре плодоносить і щороку дає великі врожаї смачних і соковитих плодів.
Старовинна груша є унікальним природним скарбом Кривого Рогу. Вона є символом міста, його віковічної історії та природної краси.
Історія висадки дерева
За народними переказами, цю грушу посадили наприкінці XVIII сторіччя пращури Харитонових – переселенців-перм’яків, які перебралися тоді на землі Запорізького козацтва. Семен Омелянович Харитонов, засновник роду, був садівником у поміщиці Шмакової.
У згадках сучасних місцевих ЗМІ вказано, що дерево посадив Харитонов у 1789 році на честь народження сина Омеляна. Проте рік висадки груші залишається достеменно невідомим.
Старовинне дерево знаходиться на території колишнього села Катеринівки. Тут, на лівому березі річки Саксагань, у своєму сховищі й росте груша, яка, яка стала невіддільною частиною сімейного спадку ветерана війни, Миколи Варлампійовича Кучми, та його дружини Галини Кирилівни.
Спогади про грушу Миколи Харлампійовича
Криворізька дослідниця Вікторія Тротнер спілкувалася з господарем паном Миколою у 2008 році й так вона дізналася багато цікавих сімейних історій, які пов’язані зі старовинною грушею.
Микола Харлампійович – ветеран двох війн, японської та Другої світової. Чоловік став свідком подій, які залишили глибокий слід в історії людства. Його доля тісно пов’язана з важкими випробуваннями, зокрема голодомором 1933 року, який залишив свої темні сліди в пам’яті кожного, хто пережив ці трагічні часи. На додаток до своєї воєнної та життєвої мудрості, Микола Харлампійович подарував світові й свої поетичні рядки та філософські думки, надихаючи та вражаючи серця людей.
Проте Микола Харлампійович не тільки був великим воїном та мудрим філософом, але й привітним господарем. За переказами дослідниці, в гості до пана Миколи та його сина, з яким він жив у ті роки, постійно навідувалися родичі, онуки, добрі знайомі. Відчиняючи двері свого дому для рідних та друзів, він дарував їм не лише теплоту свого серця, але й смак своїх славетних груш.
Дослідниця розповіла, що за спогадами пана Миколи одного дня, у далекому 1926 році, під час грози в грушу влучила блискавка і старовинне дерево розкололося. Батько Миколи Харлампійовича обпиляв понівечені стовбури та склав їх, щоб потім використати як дрова. Але навесні вони зацвіли й зав’язалися маленькі грушки, які стали символом життя, перетворення та відродження вікових криворізьких історій.
У 1904 році садиба Кучми стала свідком особливого святкування. Запорізькі та донські козаки завітали до неї, щоб відзначити 200-річчя славетної груші. Під шатами величного дерева вони влаштували веселощі. У господаря збереглася навіть фотографія сім’ї та гостей, які відвідали тоді садибу. На ній в центрі – батько Миколи Харлампійовича, мати, сестри та брати, у верхньому ряду – гості. З того моменту минуло вже понад 100 років. На фото збереглися обличчя та постаті людей, які вже давно пішли з життя, а груша продовжує рости й родити, плетучи невгамовний виток часу у своїх гілках.
Заповідник “Старовинна груша на Карнаватці”
Попри поважний вік дерева, під охорону його взяли лише у 2010 році. Так обласна рада Дніпропетровської області 22 серпня вирішила створити на земельній ділянці площею 0,015 га у межах садиби Миколи Харлампійовича Кучми, об’єкт природно-заповідного фонду – ботанічну пам’ятку природи місцевого значення “Старовинна груша на Карнаватці”.
Цей процес відбувався з ініціативи місцевого краєзнавця В. Манюка та Київського еколого-культурного центру.
Саме так у 2010 році старовинна груша була внесена до списку пам’яток природи місцевого значення. Це дає можливість забезпечити їй належний захист і збереження для майбутніх поколінь.
Значення старовинної груші для міста
Груша на Карнаватці – це унікальний природний об’єкт, який має важливе значення для Кривого Рогу. Дерево є таким собі символом міста, його віковічної історії та природної краси.
Старовинна груша має важливе значення для Кривого Рогу, адже, по-перше, воно є пам’яткою природи. Дерево є одним з небагатьох таких рослин, яке прожило так багато й збереглося до наших днів. По-друге, вона є історичним об’єктом. Груша є свідком багатьох подій, які відбувалися в Кривому Розі за останні 250-300 років. Вона є частиною культурної спадщини міста.
За переконаннями дослідниця Вікторії Тротнер ця груша має велику історичну та наукову цінність. По-перше, це рідкісний випадок “довголіття” серед плодових дерев. Зазвичай культурні груші живуть приблизно 50-60 років. По-друге, існування цього дерева вказує на те, що вік міста Кривого Рогу може бути значно більшим, ніж вважалося раніше – на понад 50 років.
Олександр Мельник, відомий криворізький історик та археолог, також підтримує цю думку. Він має свою версію стосовно дати заснування міста та аргументи, які вказують на те, що поселення Кривий Ріг існувало задовго до створення поштової станції на місці злиття річок Саксагані та Інгульця. Груша стала не тільки свідком часу, але й живим підтвердженням багатовікової історії цього унікального міста.
Також за думкою Вікторії Тротнер, груша є цінним генетичним матеріалом для селекціонерів, оскільки вона не уражується шкідниками та хворобами. На основі цього дерева можна створити нові сорти, стійкі до шкідників плодових дерев.
Загалом, це дерево не лише прикрашає наше місто своєю величчю, але і є своєрідним віконцем в минуле. З кожним цвітом і плодом воно переплітає із тими подіями минулого, що хвилювали серце нашого міста минуле з теперішнім і майбутнім.
Знаючи, що ця груша стоїть тут вже понад два, а то й три століття, можна відчути себе частинкою того великого часу, яким дихає наше місто.