З початку створення Радянського Союзу влада ставила за мету швидкими темпами розбудовувати країну. Були встановлені певні плани та задуми. У найбільшій мірі таке явище відбувалося і в Кривому Розі. Тоді почали створюватися величезні підприємства. Керівництву та звичайним людям іноді вдавалося робити неможливе. Такі неймовірні звершення ставали відомими по всьому Радянському Союзу, але мало хто замислювався над тим, за яких умов це вдавалося робити та які прорахунки влади доводилося виправляти звичайним робітникам. Далі на kryvyi-rih.name.
Початок зародження глобальних індустріальних процесів у Кривому Розі
Однією з перших важливих для Криворіжжя ситуацій стало створення теорії своєрідного «затухання». Наприкінці 1920-х років деякі дослідники та геологи наполягали на тому, що Криворізький залізорудний басейн повністю вичерпав свої можливості, тому роботи з вивчення та видобутку корисних копалин були призупинені. Це була перша помилка, щодо ситуації на території Криворіжжя загалом. Пізніше влада жорстоко засудила і саму теорію і представників, що її розробили. До людей, що були її прихильниками застосували репресії. Після таких подій місто почало розвиватися шаленими темпами, діяла трамвайна лінія, виникли внутрішні райони міста, були побудовані заклади освіти і звичайно перші промислові підприємства. Значною мірою погіршився процес індустріалізації під час Голодомору 1932-1933 рр.
Можна сказати, що цілком оговтатись багатьом жителям вдалося тільки після закінчення Другої світової війни. Тоді розпочався новий етап розвитку міста. Продовжився видобуток із криворізьких шахт та з’явилися перші гірничо-збагачувальні комбінати, в основу яких потрібно було закласти безліч нових методів та технологій. Тоді було впроваджено цілу низку інновацій, таких як розробка нової металургійної сировини – котунів, запуск унікального комплексу шахти «Артем-2», оснащення підприємств електронно-обчислювальною технікою та промисловим телебаченням.
Промислові звершення очима звичайних робітників
Першим гірничо-збагачувальним комбінатом у Кривому Розі став Південний ГЗК. Влада хотіла запустити підприємство та запровадити його роботу у мінімальний термін. Усі труднощі полягли на робітників, саме вони впроваджували нові інновації та вигадували методи роботи. Одним з таких був робітник рудозбагачувальної фабрики Василь Петрович Зубенко. Він працював на комбінаті з 18 років. Спершу виконувати поставлені задачі було надто складно. Перше, що було не враховано – інфраструктура міста, робітники ледве встигали на останній трамвай, а інколи (працівники, що жили у віддалених районах міста або за його межами) взагалі залишалися ночувати в бані через брак транспорту. Про автоматичне управління обладнання було марно мріяти, тому доводилося важко працювати фізично.
Побачив усі виробничі процеси Південного ГЗК і молодий помічник машиніста Микола Іванович Некрасов. На той час сам комбінат ще не був повністю побудований, але залізницю вже проклали. Крім того, що доводилося тяжко працювати існувала також взагалі марна праця, наприклад, вимити тепловоз, щоб на ньому блищала радянська символіка. Такі дії затримували робітників. Замість цього вони могли б здійснювати дії, які дійсно приносили користь підприємству. Але незважаючи на усе це робітники розуміли важливість власної справи та знаходили собі кумирів промисловості, які багато чому могли навчити. Саме завдяки простим людям і виникали нові розробки, впроваджувалися інновації та здійснювався сам процес індустріалізації.