Щодня багато криворіжців у розмові вживають слово “КРЕС”, але багато хто навіть не знає, що дана абревіатура позначає криворізьку районну електричну станцію. У Кривому Розі вона була збудована ще на початку 20 століття. Електростанція має довгу та насичену історію. Далі на kryvyi-rih.name.
Криворізька районна електростанція
Нову електростанцію у Кривому Розі розпочали будувати на початку 20 століття. Спочатку скорочено вона називалася “НЕС” – електростанція Південно-рудного тресту на Криворіжжі. На початку 20 століття у центрі залізорудної промисловості України був справжній дефіцит електроенергії. Тому на заміну шести старовинним станціям, що давно відслужили, почали будувати нову сучасну електростанцію в Кривому Розі.
Планувалося, що енергія зі станції поставлятиметься на абсолютно всі копальні Криворіжжя та кілька збагачувальних фабрик, а також у саме місто Кривий Ріг та кілька сіл поблизу.
На початку 20 століття незважаючи на те, що станції планували завантажити по максимуму, мала залишитися і зайва енергія, яку хотіли направити на постачання окружної трамвайної лінії, яка з’єднувала всі рудники району.
Криворізька районна електростанція була збудована у 1929 році. Будівництво станції здійснювалось відповідно до німецького проекту. Також все основне обладнання для нової міської електростанції було куплено у фірми Allgemeine Elektricitats-Gesellschaft з Німеччини.
Районна електростанція Кривого Рогу була тепловою. Лопаті турбін на ній оберталися за рахунок пару. Це пояснює наявність на старих фотографіях електростанції труб та градирень. Криворізька районна електростанція розташовувалась неподалік Катерининської залізниці, біля полотна Шмаково-Рокувата. Турбіни електростанції “КРЕС” розташовувалась приблизно за кілометр від греблі.
Робота Криворізької районної електростанції
Потужність Криворізької районної електростанції у першій половині 20 століття становила 20 тисяч кВт. До складу електростанції входили такі пристрої як: котельня, насосна, підігрівально-випарний пристрій, пилекутний пристрій, водоочисний пристрій, машинний зал, електричне відділення та насосна, яка знаходилася біля самої річки.
Паливом для районної електростанції Кривого Рогу слугував антрацитовий штиб. Його спалювали разом з худим вугіллям у пилоподібному стані. Паливо на електростанцію постачали залізницею, яку спеціально проклали прямо до неї. Вагони на “КРЕС” на початку 20 століття вивантажувалися вручну, а ось зі складу вугілля подавалося вагонетками в завантажувальну вирву. Також вагонетки з вугіллям перед навантаженням заздалегідь зважували. При цьому завантажувальна вирва була перекрита спеціальними гратами з дірками, які були розміром 300х300 міліметрів. Це робилося для того, щоб великі шматки вугілля не поповзли у вирву і не забивали її. Після вирви вугілля потрапляло на гуркіт. Гуркіт на електростанції являв собою величезне сито з дірками діаметром 25 міліметрів, яке знаходилося в постійному русі. Відповідно, дрібні шматки вугілля проходили через сито та потрапляли на конвеєр, який доставляв вугілля до бункера для сирого вугілля. На “КРЕСі” таких бункерів було два. Їхня місткість становила по 45 тонн. У свою чергу великі шматки вугілля, які не пройшли через сито, потрапляли в дробарку, а потім на конвеєр і в бункер для зберігання. Після чого вугілля надходило на головні барабанні сушарки районної електростанції. Їхня продуктивність у першій половині 20 століття становила 10 тонн на годину. Сушарки Криворізької районної електростанції були оснащені спеціальними пиловугільними топками, тому гази, які отримувалися в результаті горіння, проходили безпосередньо через вугілля, яке сушили. Ці гази віддавали все своє тепло вугілля, за рахунок цього відбувалося підсушування вугілля. У 20 столітті було правило: що менше вологість палива, то більша продуктивність млинів для розлучення вугілля. У першій половині 20 століття на “КРЕС” вугілля підсушували так, щоб його вологість не перевищувала 2%.
